На початку сезону був куплений супер пепелац - QM 200 з страшною назвою ДРАКОН
Виробник - Китай, назва виробника - нашими звуками не скажеш, в народі просто "Чінчі". Поки чінчі допливає до Одеси, він перетворюється на "Скай мото".
Гордо йпт. Його ТТХ - тип типу "супермотард", об'єм агрегату 200сс, кліренс - кращий за більшість джипів, обєм баку 10,6 л, вага 123 кг всього лиш, поки вивчав, що з мотів купити, дійшов до висновку, що одна з кращих китайозівських пропозицій на ринку. Хотілось звичайно щось типу чоппер, але по наявній кількості бабла і з практичних міркувань зупинився на типу супермотарді. Ну і одним з аргументів був - можливість погоцати по горам.
До речі про гори. Сьогодні передостанній день відпустки, тому вирішив її провести максимально ефективно і активно. Давно я не був на г. Парашка 1268м. Років 20 тому, коли я там був востаннє. я запам'ятав пологий надзвичайно красивих хребет. Чого ж би по ньому не проїхатись на мото? Запросто. Я сильний (с)
Ще раніше гуму, яка продавалась на моті я викинув і встановив на зад "компроміс траса - бездоріжжя" при чому можливість бездоріжжя визначалась виробником як "для бездоріжжя середньої важкості". Ну я не збирався занурювати в болото по шолом, тому "середня важкість" мене влаштовувала. Попереду - типу тріальна. Такий комплект в 1000 разів кращий за стандартний на будь якому покритті. Їздити на такій техніці я не вмію особливо, ремонтувати її теж не вмію, на бездоріжжя я до того не виїзжав, крім кількох польових доріжок і однієї майже гірської. І компанії нема, всі на дорожніх гумах, доведеться подорожувати самому.
З ранку особливо не підривався - відпустка для відпочинку. Пішов на стоянку, натягнув на себе черепаху, шолом, наколінники. Під час виконання цих операцій втратив 3 кіло відсутньої жирової прослойки - жарко. А на вечір обіцяли невеликий дощик. Дуже добре. В мене є дощовик. Все складено в наплечник. Старт і в сторону Стрия. Туди, а потім аж до Сколе прокладена супер траса, яка веде в Македонію. Про неї я вже писав раніше. Заправив палива до повного, купив НЗ типу снікерс, накрутив 90 км\год і борячись з вітрами (недолік легких високих мотів на таких швидкостях) за дві год. був за 120 км в Сколе. Короткий відпочинок на заправці, привітався з туристами на якомусь модному спорт - сузукі (це мені дуже подобається, як байкери вітаються на дорозі один з одним) переїхав ще 10 км і зупинився перед початком підйому. Вивчив за допомогою телефону, навігатора і гугіль мапса місцевість. Глянув на мот - на пластику гордо виднілась назва "Дракон". Мені це не сподобалось - хто ж так пише?? Що за шрифт? Відірвав наклейки нах. Це не сподобалось Дракону. Як то корабель без назви?
Рушив. Ось польова доріжка. Ось потічок в брід. Круто. Ось валуни на дорозі. 85% транспорту тут би зупинилась. Але я сильний (с) В мене кліренс йпт. Відчуваю неймовірний кайф - де хочу, там їду. І це без багатотисячних бюджетів. Ось підйомчик, який все життя хотів бути вертикальним. Відсутність досвіду, втикнув 2гу, провтикав першу, мот заглох і поїхав назад. Важкий сволош, прийшлось лягти. Ліг вдало. Мінус зеркало. Лівебля. В самій основі відломався міцнючий китайський силумін. Плече в болоті. "Це через це ендуристи такі брудні завжди" промелькнуло в голові. Підняв. Стартую з пів гори, перша, газу, ліг вперед на мот, поїхали!!! Кайф, 95% транспорту тут би втикнули. Але я сильний. (с) Видерся на підйомчик, провтикав поворот і поїхав потічком вверх. Круто. Але сумніви щодо напрямку і конструкція для завантаження дерева на вантажівки попереду, переконали мене, що туди нічого їхати, навіть не дивлячись на то, що я сильний.
Джерело. Культурненьке таке, викладене з каменю, з труби тече струмінь води. Типу лавка. Охолоджую двигун, охолоджуюсь сам, виливаю свою воду, набираю 1,5 л цілющої карпатської, кидаю в наплечник. Серпантин, розвороти, валуни, гіляки, рихлий грунт. Їду догори. 98% транспорту тут би втикнули. Але я не дивлячись на відсутність лівого зеркала їду хоч би що. Збуваються мрії, отримується кайф. От так по трохи вибираюсь на вершину 1132м, на якій розташована радіорелєйна станція і яка є початком хребту г. Парашка.
Відпочиваю і розмовляю з черговим.
- На Парашку?
- угу
-Сам?
- ага
- але там дорога є з села, кудою жипи виїзжають на саму вершину.
-.... не знав
Визрів план. Якшо виїзжають жипи , значить я тим більше зїду. Зараз я так легко по стежечці виберусь на Парашку, а протім тою дорогою з'їду. На Парашку десь 6 км.
- Я по хребту зможу до Парашки доїхати? - питаю
-не знаю. Тут лісом трохи, а дальше як по бродвею.
"Какая удача", подумав я. В уяві малювалась картина, як я потихеньку їду собі бродвеєм і насолоджуюсь пейзажами)). До речі про пейзажі. Вони тут одні з кращих в Україні.
Попрощався з черговим релєйки і поїхав... виявляється їхати нема куда. Через обгороджену територію релєйки проходить ледь помітна стежка, якою раз на 50 років хтось проходить і закінчується такою вузькою хвірткою, за якою відразу крутий спуск вниз. 99,99999% транспорту тут не проїдуть. Проїду тільки тут я. Це гріє мою душу. Я сильний (с). Протискуюсь в ту хвіртку і згадуючи щось про памперси вгризаюсь в обидва гальма зсуваюсь вниз. Трохи пологіше. О! Колода в поперек стежки. Ха! Переднім колесом хоп! Заднім хоп! всьо, проїхав колоду, бо я сильний.(С) Далі протискуюсь через два дерева і заїзжаю в хащі. Стежка ледь помітна, але є.
Роблю знимки, проїзжаю трохи і знов роблю знимки - мот на фоні г. Парашка.
- маєш троха води?
повертаюсь, в 2х метрах від мене місцевий житель бойко, що збирає цілющі ягоди чорниці, вони ж "афени", вони ж "яфени".
- маю. Щедро відливаю половину своєї цілющої карпатської.
- На Парашку?
-ага.
- на сам верх?
- ага.
- Щасти тобі, брате - і так якось співчутливо на мене подивився.
Їду далі. Ось підйомчик, такий не великий, але крутий. На середині мот буксує, зупиняюсь. Думаю, що якщо стояти збоку пхати мот і газувати, зараз я його легко випхаю. Так і роблю. Все було так як я подумав, от тільки мот нікуди не поїхав. Збоку стояв, вверх пхав, газував, а мот не зрушив з місця. Ну але йолки палки. Якось з горем по полам витративши 50% добової енергії випхав. Ого. Якщо ще раз так буде... До мене почали підкрадуватись сумніви... але сумніви геть, от тільки б бродвей зараз. Бродвею не було. Був ще один підйом. На цей раз довший в 2 рази. беру розгін і вискакую на половину. Далі та сама історія, щей мот положив. Положив вдало. Лапка для правої ноги, сконструйована так, що складається під час падіння мота. Але падіння було вдале - лапка задерлась вверх. Мінус лапка.Ще раз ложу мот. Мінус пластик. Відломався і тримається на соплях. Витративши решту 50% добової енергії ледве витягую мот на верх. Хух. Далі вниз, і траверса. Вже не потрібно виїзжати на верх, стежка йде траверсом, минаючи вершинку гірки. Траверсую. Зправа підйом гори, нема як ногою толком впертись, зліва спуск. Нога не дістає до землі. Тримати рівновагу на маленькій швидкості на драконі важко на такій вузькій стежці. Падаю вниз. Гарно так , з перевертанням. Мінус другий пластик. Теж на соплях. Лежу замаханий ППЦ. піднімаю голову вище. Лежить собі дракон на схилі, два колеса дивляться вверх, бак - вниз. З під кришки баку гарно так витікає бензин. Ще не вистачає без бензини тут залишитись. Піднімаюсь і піднімаю скотинку. Скотинка важить 123 кг, я перед поїздкою важив 95. Хто пробував з такої позиції піднімати мотоцикл? Я б його фік піднімав, але бензин витікає. Вперся і потративши енергію в рахунок завтрашнього дня, перевернув мот. Тепер він лежить правльно, колесами вниз по схилу, бак вверх. Бензин не витікає. Відпочиваю. Що далі? Потрібно виїхати назад на стежку. Сідаю на мот, повертаю руль в сторону стежки і газую. Заднє колесо пробуксовує і мене скидає ще нижче по схилу. Лягаю. Встаю, нервуюсь. Витягую мот спочатку задню частину потім передню частину. Кілька прийомів і мот лежить на стежці колесами. Ура!. Сідаю на мот, нагинаюсь по шолом і падаю. Це мені коштувало енергії з післязавтра.Відпочиваю, піднімаю драка . Погано відпочив. Не втримав, драк падає знов вниз головою. Знов витікає бензина. Знову перевертаю його. Це за рахунок енергії після - після завтра. Витягую знову на стежку. Відпочиваю, зїдаю 2 чорнички. Піднімаю - падає. На цей раз вдало. Головою вверх. Об камінь. Мінус пів ручки переднього гальма. Зато перевертати не потрібно і бенза не витікає. Піднімаю пробую їхати знов падаю. Ну не хоче скотина їхати далі і все. Збираюсь з останніми силами наступного місяця. Піднімаю, їду . Доїзжаю до підйомчика, штурмую, буксую, падаю. Піднімаю, зїзжаю назад, розвертаю мот, ставлю впоперек стежки йду геть під дерева.
Починається дощ. Внутрішній голос каже - "Ну тепер тобі точно ППЦ". Якщо я не міг по сухому їздити, то по мокрому зась. Дохожу ледве під дерева, дохожу до ручки, дістаю з наплечника карімат і лягаю. Падає дощ. Дістаю дощовик. Але ним навіть на вкриваюсь - просто лягаю і не рухаюсь. Не тому що не хочу, а тому що не можу. Тіло розігріте до температури кипіння, ноги руки і дихалка відмовляють. Розум відмовив був ще перед поїздкою. Впадаю в якийсь транс, краплі дощу приємно охолоджують. Роблю зусилля і дістаю цілющої карпатської води. Випив, стало трохи легше. Протрансив так якось, дощ і гроза перестали тимчасово, я перемістився в зручніше місце. Ех, якби не карпатська цілюща... Капєц мені б був. Згадую про НЗ. Дістаю снікерс. Жую. Підходить 2 туристи впираються в мот і офігівають.
-Добрий день. Ти його сюди випхав, чи доїхав???
-Як тобі сказати?? Тепер не знаю.
Вони дістають фотоапарат і фотографують це чудо. Я згадую про свій фотік, який мокнув під дощем. Не включається екран. Мінус фотік. Туристи пішли, я доїв снікерс, запив цілющою і з думкою "так можна жити" заснув на 30 хв.
Сон - це чудо. Він мені доставив енергію з майбутнього тисячоліття. На південному боці хребта відносно ясно, на північному - чорно - чорно. Гримить в радіусі 1 км, блискавки влучно попадають десь в дерева. Я просинаюсь. Що далі? Гору я вже по мокрому не зможу штурмувати, назад два шляхи. Той самий і спуск в Сколе. Але згадую, що той спуск досить крутий і після дощу в мене нема шансів. Приймаю рішення повертатись.Вдягаю дощовик, нарешті стає прохолодно, але думаю, зараз стане знов жарко. Вдягаю шолом. Де окуляри? Нема. Шукаю довго. Нема. Мінус окуляри. Я не то щоб сліпий, але коли темно, без окулярів як мінімум дискомфортно. Далі потрібно в зворотньому напрямку траверсувати гірку. Я розізлився і пообіцявши собі не падати їду помалу і не падаю. Піднімаюсь і на гальмах спускаюсь по тим крутим горбикам, які я штурмував. Ось не крутий підйом, але затяжний і "розлізла" стежка після дощу. Газую скільки можу, допомагаю собі ногами, на середині падаю в ялинки. Порвав рукав на дощовику. Мінус дощовик. Як не намагаюсь стартанути - не виходить, мот зносить в рівчак. Кілька раз витягую його на стежку і розумію нарешті причину його поведінки. Протектор задньої гуми для "середнього бездоріжжя" забитий болотом. Беру патичку, очищаю скільки можу, сідаю і рушаю. Не хотячи, але повільно мот починає рухатись, я йому допомагаю ногами, чомусь згадується вислів про коня педального, і ось на вершині. Рухаюсь тими хащами, що і перед цим і знову протискуюсь між двома деревами і знову та сама колода. Тільки тепер знизу вверх. Тут мені може кліренсу не вистачити - тому об'їжджаю лісом, використовуючи метод педального коня. Останній підйом газую , використовую метод педального коня, впираюсь на середині підйому в камінь, кочусь трохи назад і падаю. Мот мене придавив. Тисну червону кнопку, глушу двигун. Ключ не повертається - придавило кермом, воно змістилось. Дістаю ключики - і о диво! В мінімальному наборі, який був разом з мотом є ключ потрібного розміру! Поправляю кермо, пробую їхати. Не вдало. Кидаю мот. Вдало. Падає об камінь ручкою газу. Мінус гумова ручка газу. Порвана, але зато функціонує.
Все! По плану в цьому місці в мене має бути допомога. Піднімаюсь до релєйки, викликаю чергового. Кажу що без нього - ніяк. Він вірить. Кличе малого і йдемо вниз. Впираємось двоє і так з моральною допомогою малого в три заходи доставляємо мот за 4 м під саму ту вузьку хвіртку, яка тепер асоціюється в мене з памперсами. Черговий сказав малому викликати важку артилерію. Вийшов здоровий такий дідуля зі шнурком, обв'язав за вилку мот і ми троє, під спалахи фотіка малого витягуємо мот на територію релєйки, навіть його не заводячи. Я падаю на сходи приміщення, випиваю пів відра води і віддихуюсь. Восьма вечора. До Львова 2 год. якщо рахувати від траси, плюс спуск до неї, мінус окуляри. "Сложно но можно"
Коли я читав перед покупкою в журналі огляд свого мота, автор похвалив китайців, за те, що ті поставили алюмінієвий захист двигуна. Правда, сказав він, при такому кліренсі посадити мот на двигун важко. Ну не так і важко, подумав я, коли наскочив на камінь, який під час мого спуску підступно виліз посеред дороги і заатакував мій піддон. Далі було то саме джерело, де я набрав карпатської цілющої, і побачив, що в мене не повертається ручка зчеплення після вижимання. Виявилось, що тросік після зміщення руля зіскочив. Я дістав інструмент. Знову диво!!! Там був той самий ключик необхідного розміру. Відремонтував, відрегулював, стало краще як було. Поїхав вниз. В потічку трохи відмив від болота мот, а перед самою трасою знову зустрів того чоловіка, що йому давав воду. Він сильно дивувався, бачачи мене. Напевно тому, що вже ніколи не сподівався побачити)))
- ти куди тепер? - питає він
-до Львова.
-але ж дощ!?
"що мені тепер дощ " подумав я , провів священний обряд цілювання македонського асфальту, закрив візор і нічого не бачачи перед собою і позаду себе накрутив 80 км\год поїхав.
Тут би ніби як і розповідь закінчувати. Але як я їхав.... Як в казці. Спочатку я їхав за хорошою фурою (ніколи не знав, що фури бувають хорошими). Потім почався справжній дощ. 20 км, я сухий ще, але їхати страшно. Стемніло. 40 км, починається справжніший за справжній дощ. Я вологий, але проїхав Стрий. Їхати страшніше. За Стриєм зупинився і привів в порядок ліву руку, яку звела судорога. Тим часом почався справажніший за справжній справжній дощ. Їду. На пів дороги до Львова, почалась жорстока злива. Промок до нитки. Не промокли тільки боти і частинка спини. Гроза, сигнальні вспишки блискавки освітлюють все як вдень. Всі водії які мене обганяють в захваті від моєї мужності. Ну я ж сильний (С)
У Львові було сухо, люди в шортах, година пізня, автівок чомусь багато, а я змерз. Дупа задеревеніла, їхати можливо було тільки стоячи.
Мот на стоянку, мене я останніми зусиллями переніс додому. Вдома, попиваючи гарячий, цілющий карпатський чай з кристалізованим цілющим карпатським медом я сидів вночі на дивані, втикав в якесь дурнувате кіно і думав про те, який я сильний.
Анекдот.
Молодий чоловік взяв і зломав дишло. Кличе тата і каже - "тату, дивіться який я сильний". Тато йому каже - " то ти сину не такий сильний, то ти такий дурний"
....