Частина 1. Ґорган Армагедонський..
Ще вчора я тільки повернувся з відрядження з Чернівців. Дуже смачний смажений короп в колибі біля Івано-Франківська і туман по дорозі до Львова спричинили те що приїхав пізно, в першій.
На другий день розпочались святкування.
Отже Львову – 750. Заснований Данилом Галицьким. Названо в честь Лева, сина Данила. Данило був сином Романа, волиняка. Коли галицькі вельможі вибирали кого б покликати князювати в Галич, вони вибрали сусіда волинського – князя Романа. В ті часи не можна було керувати демократично, всякими радами, сенатами і вічами. Щоб бути легітимними, необхідно було мати князя. Роман приїхав в Галич , але довго не жив. Загинув під час війни.
Данило і брат Василь довго бомжували, але врешті в 16 років Данило перейняв повноту влади. В часи Данила з москальського боку з’явились монголи, а з ними і татари. Данило відправив брата керувати Волинню, а сам керував Галичиною і Волинню і боровся з монголами. Намагався боротись. Єдиний, з тодішніх руських князів. Укладаючи європейські союзи і будучи ініціатором нових хрестових походів проти диких завойовників , він прийняв в Папи Римського титул короля Галичини і Волині, був вельми поважаний і відомий король в тодішній Європі. Тай, його королівство сягало тоді від Сяну до Чорного моря, включаючи провінційне містечко Київ , яке знаходилось тоді кілька років в складі Галицького королівства. Проте початкові процеси Європейського загнивання не сприяли утворенню ні анти монгольських коаліцій, ні хрестовим походів. До речі, в Данила вперше виникла ідея унії східної і католицької церков.
А ще Ґорган брав колись участь в розкопках за оперним театром. Докопали тоді до 8 (!) сторіччя, а культурний шар продовжував шаруватись. Тобто поселення людей на місці Львова було вже дуже - дуже давно ,ще в ті часи коли в Європі гавкали на гунів, а в москалятії збирали банани на соснах.
Зранку все було дуже сумно. Оголошено приїзд волиняк – сестер і братів моєї дружини. Не розумію нафіг вони мені здалися, але як же святкування дня галицького міста без волинських друзів. Занепадницький настрій привів мене на роботу, де я пошарився на інтернетовій стороні альфістів і здрукував програмку святкувань з сторони організаторів свята. Прийняв тактику і стратегію для себе. Лазерне шоу Ґофа і пиво, горівка і потім як завжди, з своїми знайомими з Хмельницька і Чернівців.
Жінку і волинських друзів провів в центр для огляду шоу. Шоу не видно. Натовп київсько – майданівських масштабів намагався сплюснутись в тісних рамках площі перед оперним театром. Кажуть було 100 тисяч.Побачивши загрозу життю і здоров’ю свого і жінки , я будучи офіцером запасу прийняв рішення евакуюватись з цього початку маразматичного попсо - рагулячого дійства. Евакуйовуватись було важко, прийшлось штовхатись , рятуючи життя дружині. Решта тих хто з нами, штовхались за нами.
Виштовхались. Після короткої наради прийняли рішення піднятись на Високий Замок , щоб звідти спробувати помилуватись німецькими лазерами. Піднялись. Не видно нічого. Народ, той, який потерпів фіаско на підступах до оперного, повалив теж на Високий Замок. Невеличкий оглядовий пляц на замку теж почав не витримувати навали коней. Евакуюємось знову. Вниз. Звідти нічого не видно крім моря людей. Люди перед Оперним, в усіх вуличках прилеглих до проспекту, на підступах до тих вуличок, на дорозі до Високого Замку, на Високому Замку, і довкола по лісам люди, люди, люди… коні. Коні іржуть, топчуть траву, п’ють горівку і голосно матюкаються. Співає Руслана. Чомусь згадалась старенька пісенька «Плачу Єремії» - «королева дебілів».
Темне середньовічне місто, темноту якого ледве пробиває кілька ліхтарів. Похмурі тіні прислужників диявола витають над головами моря живих. Поки що живих. Живі збились докупи і вітають сатану. Море живих ще хвилюється. Сатана радіє, вітають ЙОГО. З його пащі виривається потужний вогняний струмінь, який високо в небі розділяється на багато вогненних язиків. Язики повертаються вниз , щоб зжерти людей , які радіють своїй смерті.
Всі захоплено кричать і віддають почесті своїй диявольській смерті.
Мобільний зв'язок не працює, коні іржуть національних пісень, приходить смерть кожного, під радісні крики кожного. Саме так виглядатиме Армагедон.
Частина 2. Ґорган середньовічний.
В неділю настрій кращим не став. Став гіршим. Треба б переглянути тактику і стратегію ,враховуючи вчорашні помилки. Потрібно скласти абсолютно мобільну групу. Група складена. Учасники – Ґорган. Жінка і її волинські друзі поїхали кудись. То добре. Правда за це заплачено дуже дорого – віддано їм фотоапарат.
Спочатку була кава. Потім план дій – їду в Шевченківський Гай подивитись на бої лицарів. Потім забираю свій Фіат і їду кататись.
В Шевченківському Гаю на вхід черга на 100 м. Чекати ліньки. План змінюю – їду в центр ,подивлюсь що там робиться , а далі по плану. Лача залишається недалеко центру, сам рухаюсь в сторону Ратуші. Площа Руська. Краса. Продають якісь старі книжки і різноманітний бойківський , гуцульський та інший національний одяг. Це вже краще. Проходжу вулицею Підвальною на Площу Ринок. Ось воно! Ось справжній Львів! Рівненька щойно перекладена бруківка, помальовані будинки, масса народу. Свято витає в повітрі. Повільно обходжу Ратушу, радію. Багато людей в вишиванках, всі довольні – напевно пиво дуже добре. Хоча майже всі одягнуті по сучасному , якесь враження середньовічного ярмарку , враження середньовічності огортає мене. Довкола столики і пиво, пиво, пиво-о-о-о!……. Я починаю розуміти ідіотичну ситуацію – тут пиво, а там авто, за корейське кермо якого необхідно ще сідати.
Ось гуцул. Його вбрання просто шокує. Крисаня, черес, пістоль, бартка, вишиванка. Вишиванки в гуцулів і в бойків та лемків - то було не просто для краси. Це магічні знаки захисту та інформація про власника одягу. Хто він, звідки він. Лемки впізнавали один одного хто з якого села по спеціальним китицям на одязі. Хоча сьогодні вже дуже мало людей розуміють значення знаків на вишиванках. До речі черес – широкий до 40 см пояс з грубезної шкіри - це тодішній бронежилет для гуцула.
Вертаємось до гуцула. Пістоль, черес і бартка мають просто шокуюче оздоблення різьбою по металу. Це на стільки багато виглядає, що мені подумалось що гарно вбраний чувак який виходить з «Каєна» а на шиї грубезний золотий ланцюг – виглядає просто рагульом протии того дідулі.
Тим часом на вуличній сцені розміщується оркестр «Галицькі Сурми».Сурми грають. Кенвуди, ямахи, панасоніки , соні, альпіни і вся інша хуйня ідуть тут же на загально відому російську адресу. Ось що таке ЖИВА музика!
Розмістився на бордюрі. Погода прекрасна. Сонце гріє , але не жарить . Небо чисте. Гопів і підарів довкола не помітно. Якісь німці в одинакових салатових сорочках і сірих костюмах поряд щось по німецьки гавкають межи собою. Музика чудова. Жива. Мікс з классики, джазу і національних мотивів. Співають «Аве Марія» , я плачу, німці плескають. Вийшла якась Арбузова у національному костюмі з сопілкою до оркестра і зіграла щось національне по джазовим мотивам. Народ мимоволі танцює, я помічаю , що ноги мої в кроссовках «пума» теж підскакують , керівник оркестру пан Кочубей повернувся до публіки. Падає осіннє листя. Світить сонце, загальне піднесення .Прийшов оргазм.
Виступ скінчився. Я побіг на вулицю Вірменську в МО «Дзиґа». Виставка художників. Мистецтва я не розумію. Виходжу на двір. Якийсь косичковозаплетений патлатий британець і його наречена в інтересному такому весільному короткому вбранні в компанії британців (американців?) курять цигарки і щось говорять між собою. Поряд поляки, чи чехи. Вулиця шириною в 4 метри одна з найстаріших вулиць Львова. В стороні під стіною якийсь дивний гурт. Бубен, басбочка , і не то сопілка не то флейта. Дівчина і три хлопці співають. Щось дуже – дуже давнє, Але українською. Дуже оригінально. Заслуховуюсь. Здається зараз прийдуть тіні забутих предків. Стіни в провулку розмальовані бомберами, чи як вони там, кислотниками . Уважно роздивляюсь малюнки – жодного напису «жиди геть!». Проте такого правила ніхто не відміняв.
Швидко іду на площу «Підвальна». Специфічний запах. Тут ковалі смажать залізо. Довкола багато лицарів. Їхні справжні середньовічні обладунки, мечі , сокири і патлаті обличчя на фоні тісного простору пилюки і запаху паленого заліза приводять мої відчуття в стан середньовічного трансу. Ковані ворота якогось майстра – коваля мене просто вбивають. Хоча, зрештою нафіґ вони мені потрібні, ті ворота, якщо їх все одно гопи спиздять.
Позаду двох лицарів, які бились на довгих мечах, височів червоний, старовинний , похмурий мур.
Короткий перехід на вулицю «Валова». Тут продають сир, мед, деревяні, вовняні речі, сувеніри. Обладнано кінозал під відкритим небом. Столики. Зі сцени пролунало – «ви чуєте мою гітару?». Чую, думаю я, і заходжу в «кінотеатр» подивитись , що ж там? Там на сцені якийсь хлопака на стільці і з гітарою. «Не звертайте увагу на назви моїх пісень, вони насправді так, просто..» - каже він. Поряд знову продають пиво! Та ну її, ту машину, думає Ґорган і стає в чергу. Пиво називається «Лаґуш». «Пані, чиє це пиво?» питаю. Відповідь – з Нового Роздолу. Ги, чомусь пригадалось, що майже 31 один рік тому я народився в цьому містечку Львівської області. Ну ясно ,набір інформації що концентрується довкола твого тіла у вигляді карми, вирішив саме з цього пива розпочати святкування . Найсмішніше те, що в житті ніколи не чув про таке пиво. «Де його можна купити?» . Коротка відповідь – «Ніде».
- ?
-НІДЕ! – впевнено відповіла продавщиця. Напевно його виробляють на експорт. Щось таке я чув вже.
Пиво добре. Добре співає артист. Гітарна музика теж з джазовими мотивами, досить оригінальна , як музика, так і тексти. Я притулився до муру, цмокав після кожного ковтка пива і радів. Я знову вдома. А я думав Львів помер. Пригадалась рок-н-рольна атмосфера початку 90- х років у Львові. Наші студентські тусівки, довгі патла, пиво, чорнило, і дез.(death) Остання композиція дуже динамічна, прибігають якісь хлопці в національних костюмах, і танцюють разом з дівчатами. Піднімаю погляд догори. На внутрішній стіні старовинного чотирьох поверхового будинку видно рамку. В рамці виліплений ангел , що стоїть на колінах. Більше на цій брудній стіні нічого світлого не було. Навіть вікон. Напевно ангели є всюди.
Далі іду на проспект Свободи. Маса народу тут. Ось памятник Шевченку , через його зелений колір ми колись його прозивали «жаба». Кажуть, що поки памятник транспортували з Бразилії, де його відливали, Шевченка закачало морською качкою і він тому позеленів.
Тут теж сцена. На сцені дівчатка, які в гуцульських костюмах співали під фанеру гуцульських пісень. Якась музика чорних латиносів нікого не цікавила. Сильно почало смердіти попсою. «То напевно ще не вивітрилось від вчорашнього лазерного шоу» - подумав я і побіг назад, в середні віки.
Тепер знову на Площу Ринок. Там на сцені розмістились німці. Ті самі - в зелених сорочках. Це був якийсь відомий німецький оркестр. Їх оркестр привітав нас і заграв. Музика була німецька. Німецькі ноти рівними шеренгами в ідеальному порядку трансформувалися в ідеальні німецькі звуки, які таким же ідеальним німецьким порядком досягав моїх вух. Грали дійсно дуже добре. Професійно. Але раніше український оркестр Кочубея був якийсь більш емоційний , хоча менш «впорядкованим» . Проте публіка надиво дружньо аплодувала і німцям.
У Львові стемніло. Я вже з своєю дружиною, а машина вдома. Отже пиво! Нє, Багато пива!
Дайте пиво! Нє два! Кожному! Пиво темне, «Легенда», зварене спеціально до свята. Хоча пивоварів з “BBH” здлось би відпиздити за таке пиво. За те, що Львівське пиво було колись набагатоооо краще, поки ті глобалісти його не зіпсували своїми новітніми технологіями і економією на матеріалах, та термінах зберігання. Хоча, якщо спробувати «Ригань» або , «Сармат» (най Бог боронит) то краще все таки пити Львівське. На площі Ринок справа – якийсь попсовий концерт, зліва – роковий. На диво народу зліва не менше, ніж там справа.
Не дивлячись на пізню годину, гопівських п’яних морд нема. Дивно. А я думав, що так вже не буває.
А ножки ,ножки!!! Пані і дівчата, жіночки і товаришки. Присідаєш на бордюр, і дивишся поперед в себе вниз. В кадр постіно попадають ножки, одні красиві, інші ще кращі. Було б добре організувати конкурс на найкращі ножки, з обов’язковим обмацуванням. А кількох переможиць конкурсу добре б було нагородити. Чимось
. Найцікавіше, що брутально одягнених дамочок не помітно.
Гойра, яке то пиво добре!!!! «А львівське пиво, то є кляса, робит з хлопа супер аса»!
Супер ас Ґорган їде додому.
Додому. На трамваї. У Львові трамвай - це символічний транспорт. Львів не може без трамваю, як і трамваї не зможуть без Львова. Вже в трамваї якийсь п’яненький хлопчина відкрив пиво. Пиво бризнуло на тьотю. Та почала сваритись. Мене зацікавив якийсь дивний її акцент. Напевно вона не місцева. Підтверджуючи мою думку тьотєнька зірвалась на москалєчу мову вперемішку з матом. Мені так захотілось їй дати в грубе рило, але МОЯ жінка чогось почала зі мною сваритись. Чесно, таке я почув в громадському транспорті у Львові вперше. Напевно потрібно прийняти місцевий закон, щоб таким людям з тих диких країв потрібно одягати намордники в громадських місцях. Нє, то не поможе. Вдягати нарильники! Особливо в такі свята.
Яке ще ТАКЕ місто є в Світі? Місто синтезоване з Західної культури з Східного матеріалу. Або навпаки.
... «щось ти змарнів, мій любий Львів»…
